ДО 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
Відзначаючи 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка цією статтею ми започатковуємо цикл матеріалів про життя і творчість великого Кобзаря.
Тарас Шевченко прожив повне трагізму і болю життя, хоч спізнав і багато доброго. Душа його була навдивовиж відкрита світові, а натура до краю вразлива.
Дитячі роки поета пройщли на Звенигородщині. Цей куточок України, найбільш густонаселений на той час, зберігав давні традиції.
«Україна – розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі. Поема жалю і смутку…краси і недолі…».
Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 року в сім’ї кріпака. Батько Тараса – Григорій Іванович – родом з вільних козаків. Був людиною письменною, кохався на слові Божому. Чумакував, двічі брав у мандри і малого Тараса.
Дід поета по батькові – Іван, теж був людиною обдарованою, патріотом України. В епілозі до поеми «Гайдамаки» Шевченко згадує, як дід, учасник Коліївщини, відчуваючи на схилі віку свій обов’язок перед нащадками, оповідав про ці події:
Столітні очі, як зорі сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла…
Мати Тараса – Катерина Бойко - була натурою чутливою, безмежно жіночою і люблячою. Померла вона у сорок років, залишивши сиротами шестеро дітей. Тарасові тоді було дев’ять років. Про все це переповість Шевченко в численних поемах. Образи жінок-матерів «Кобзаря» світлі, аж святі, кожна має свою неповторну грань, засвічується щастям материнства і тяжко та гірко страждає, як мати. Скільки ж треба було маленькому хлопчикові придивлятися, думати і відчувати, щоб серце жіноче спізнати до дна…Адже поет ніколи більше по смерті матері не матиме оселі, сім’ї…
Тарас мав феноменальну пам’ять. Все, що він почув, побачив, живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших подробицях і згодом повідає своєму народові та й усьому світові в новій якості – геніальних творах живопису та красного письменства.
З народного мистецтва, з фольклору, з народної пам’яті, мов з чистої криниці, ще дитиною черпає Тарас знання про давно минулі віки. Важке кріпацтво викликало опір, та наперекір неволі люди дбали про душу, а відтак праця незмінно супроводжувалась піснею.
Та, мабуть, найранішні враження дитинства залишилися у серці від розкішної природи України. Степова далечінь, незбагненна височінь небес, гармонія кольорів, пахошів, барв рідної землі будили в душі його трепет.
Так читаємо рядки в його поемі «Княжна»:
Село! – і серце відпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село.
Зеленим чаєм поросло
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво, А кругом
Широколисті тополі,
А там і ліс, і поле.
І сині гори за Дніпром.
Сам бог витає над селом.
Читайте Шевченка, любіть Україну і до вас повернеться самоповага як нації демократичної і вільної.
Л. Придатко