Відзначаючи  200-річчя  від  дня  народження  Т.Г.Шевченка  цією  статтею  ми  започатковуємо  цикл  матеріалів  про  життя  і  творчість  великого  Кобзаря.

Тарас  Шевченко  прожив  повне  трагізму  і  болю  життя,  хоч  спізнав  і  багато  доброго.  Душа  його  була  навдивовиж  відкрита  світові,  а  натура  до  краю  вразлива.

Дитячі  роки  поета  пройщли  на  Звенигородщині.  Цей  куточок  України,  найбільш  густонаселений  на  той  час,  зберігав  давні  традиції.

«Україна – розкішний  вінок  з  рути  і  барвінку,  що  над  ним  світять  заплакані  зорі.  Поема  жалю  і  смутку…краси  і  недолі…».

Народився  Тарас  Шевченко  9 березня  1814 року  в  сім’ї  кріпака.  Батько  Тараса – Григорій  Іванович – родом  з  вільних  козаків.  Був  людиною  письменною,  кохався  на  слові  Божому.  Чумакував,  двічі  брав  у  мандри  і  малого  Тараса.

Дід  поета  по  батькові – Іван,  теж  був  людиною  обдарованою,  патріотом  України.  В  епілозі  до  поеми  «Гайдамаки»  Шевченко  згадує,  як  дід,  учасник  Коліївщини,  відчуваючи  на  схилі  віку  свій  обов’язок  перед  нащадками,  оповідав  про  ці  події:

                     Столітні  очі,  як  зорі  сіяли,

                     А  слово  за  словом  сміялось,  лилось:

                     Як  ляхи  конали,  як  Сміла  горіла…

Мати  Тараса – Катерина  Бойко  -  була натурою  чутливою, безмежно   жіночою  і  люблячою.  Померла  вона  у  сорок  років,  залишивши  сиротами  шестеро  дітей.  Тарасові  тоді  було  дев’ять  років.  Про  все  це  переповість  Шевченко  в  численних  поемах.  Образи  жінок-матерів  «Кобзаря»  світлі,  аж  святі,  кожна  має  свою  неповторну  грань,  засвічується  щастям  материнства і  тяжко  та  гірко  страждає,  як  мати.  Скільки ж треба  було маленькому хлопчикові  придивлятися,  думати і  відчувати,  щоб  серце  жіноче  спізнати  до  дна…Адже  поет  ніколи більше  по  смерті  матері  не  матиме  оселі,  сім’ї…

Тарас  мав  феноменальну  пам’ять.  Все,  що  він  почув,  побачив,  живучи  в  Україні  перші  чотирнадцять з  половиною  років,  запам’ятає  в  найтонших  подробицях  і  згодом  повідає  своєму  народові  та  й  усьому  світові  в  новій  якості – геніальних  творах  живопису  та  красного  письменства.

З народного  мистецтва,  з  фольклору,  з  народної  пам’яті,  мов  з  чистої  криниці,  ще  дитиною  черпає  Тарас  знання  про  давно  минулі  віки.  Важке  кріпацтво  викликало  опір,  та  наперекір  неволі  люди  дбали  про душу,  а  відтак  праця  незмінно  супроводжувалась  піснею.

Та,  мабуть,  найранішні  враження  дитинства  залишилися  у  серці  від  розкішної  природи  України.  Степова  далечінь,  незбагненна  височінь  небес,  гармонія  кольорів, пахошів,  барв  рідної  землі  будили в  душі  його  трепет.

     Так  читаємо  рядки  в  його  поемі  «Княжна»:

                             Село!  –  і  серце  відпочине.

                             Село  на  нашій  Україні –

                             Неначе  писанка  село.

                             Зеленим  чаєм  поросло  

                             Цвітуть  сади;  біліють  хати,

                             А  на  горі  стоять  палати,

                             Неначе  диво,  А  кругом

                             Широколисті  тополі,

                             А  там  і  ліс,  і  поле.

                             І  сині  гори  за  Дніпром.

                             Сам  бог  витає  над  селом.

Читайте  Шевченка,  любіть  Україну і до  вас  повернеться  самоповага як  нації  демократичної  і  вільної.

Л. Придатко